Світовий досвід перейменування вишів-переселенців

Міжнародною службою ДонНУ було вивчено питання світового досвіду прийняття рішень щодо перейменування університетів, які через різні обставини опинялися в екзилі, а саме досвід Європейського гуманітарного університету, Тираспольського державного університету, Сухумського державного університету.

Європейський гуманітарний університет

Місія Європейського гуманітарного університету полягає у сприянні та збільшенні внеску його студентів, випускників і викладачів у якість та потенціал свого власного життя і відповідних громадянських суспільств, внесок у розвиток Білорусі та її інтеграцію в європейську і світову спільноту. ЄГУ має намір повернутися в Білорусь, коли він буде впевнений у гарантіях академічної свободи та незалежності університету.

Факультети ЄГУ є лідерами і партнерами в наукових проектах, які сприяють навчанню і міжнародним та міждисциплінарним дослідженням.

Для студентів і вчених з Білорусі ЄГУ є притулком академічної свободи, єдиним білоруським університетом, який працює у вільному та демократичному середовищі.

ЄГУ заснований у Мінську в 1992 році. У 2004 році виш став «університетом у вигнанні», після закриття білоруською владою та протистояння спробам підірвати його академічну свободу. ЄГУ, як і раніше, відданий своїй білоруській ідентичності, водночас прагне до інтеграції у міжнародну наукову спільноту.

http://www.ehu.lt/en/abou

Тираспольський державний університет (м. Кишинів)

1 жовтня 2010 року виповнюється 80 років з дня створення першого вищого навчального закладу Молдови — Державного університету Тирасполя, який був заснований 1 жовтня 1930 року.

За вісім десятиліть Тираспольський державний університет змінював свою назву кілька разів. Від моменту свого заснування він фігурував під назвою Інститут Молдови для народної освіти. У 1931 році він був перейменований у Молдавський інститут народної освіти, у 1933 році — Педагогічний інститут Молдови. У 1939 році, з нагоди 125-річчя від дня народження поета, інститут отримав ім’я Тараса Шевченка. Наприкінці 40-х рр. минулого століття Тираспольський державний університет був єдиним вищим навчальним закладом, що готував фахівців для народного господарства республіки.

Станом на 1 вересня 1952 року Педагогічний інститут Молдови був перейменований у Державний педагогічний інститут Тирасполя.

У травні 1992 року Державний педагогічний інститут Тирасполя отримав статус університету. В липні 1992 року після спалаху військового конфлікту Тираспольський державний університет (відповідно до Постанови Уряду № 480 від 9 липня 1992 року) починає 1992-1993 навчальний рік у Кишиніві. Втративши матеріальну базу, накопичену протягом минулих десятиріч, університету вдалося налагодити стабільну роботу за підтримки молдавського керівництва, університетів і наукових центрів Кишиніва.

Протягом 1992-96 рр. була створена власна інфраструктура, достатня для продовження освіти і наукових досліджень.

Незважаючи на несприятливі обставини для розвитку університету, він зберігає стабільний ритм роботи, сприяє підготовці педагогічних кадрів високої кваліфікації, модернізації, формує освіту в контексті європейської інтеграції, робить внесок у процес національного відродження та відновлення національної ідентичності.

http://www.ust.md/infogen/istori

Сухумський державний університет

Історія Сухумського університету починається 5 лютого 1932 року, коли постановою грузинського уряду був заснований Сухумський педагогічний інститут. У 1960-х роках інститут став провідним навчальним і науковим центром, де навчальний процес здійснювався грузинською, абхазькою і російською мовами. У 1979 році Сухумський педагогічний інститут отримав статус університету. Після політичних подій 1989 року більшість викладачів і студентів грузинського сектору відділились разом із університетом і 14 травня 1989 року на його базі була створена Сухумська філія Тбіліського державного університету, яка з грудня 1993 року продовжувала функціонувати в Тбілісі. 31 липня 2007 року постановою грузинського уряду Сухумська філія Тбіліського державного університету відновила свою діяльність у статусі юридичної особи публічного права — Сухумського університету. 10 грудня 2008 року відповідно до наказу № 239 Уряду Грузії були прийняті поправки до Положення № 160 (2007), після чого юридичну особу публічного права Сухумський університет було перейменовано у Сухумський державний університет.

http://sou.edu.ge/index.php?lang_id=ENG&sec_id=6

У світовому досвіді також є випадки створення нових вишів, які ставали притулком для вчених у вигнанні та осередком збереження національної культурної ідентичності на територіях інших держав.

Прикладами таких вишів є:

Нова школа (Нью-Йорк, США)

США після Першої світової війни були не найбільш затишним місцем для вільнодумства і демократії. Нове і незвичне, критика суспільного устрою, сучасні мистецтва відкидалися або заборонялися, навіть в університетах. У відповідь на це невелика група вчених, що включала істориків Чарльза Берда і Джеймса Харві Робінсона, філософа Джона Дьюї і економіста Торстейна Веблена, натхнені мрією про такий заклад, де інтелектуали могли б вільно представляти та обговорювати свої ідеї без будь-якої цензури, де був би можливий діалог між ними і публікою, випустили у 1919 році брошуру з текстом своїх лекцій, а також відкрили Нову школу «для всіх розумних чоловіків і жінок».

Школа, в якій, окрім розгляду актуальних соціальних, політичних і економічних проблем сучасності, готували учнів до кар’єри в освіті, журналістиці, державному управлінні і організації праці, швидко досягла успіху, і в 1920-х роках привернула до лав своїх викладачів Льюїса Мамфорда, Гарольда Ласки, Франца Боаса, Джона Мейнарда Кейнса, Бертрана Рассела, Джона Уотсона і Фелікса Франкфуртера.

У 1933 році з ініціативи президента Нової школи Елвіна Джонсона був заснований Університет у Вигнанні, нині відомий як Нова школа соціальних досліджень. Завданням цього університету став порятунок і працевлаштування вчених і людей мистецтва, переслідуваних в Європі за національними або політичними мотивами. Близько 180 вчених знайшли тут для себе нове місце роботи.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_(%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA)

Вчені, які перемістилися з нацистської Німеччини

Звільнення зі шкіл і університетів в Німеччині почалося у квітні 1933 року, коли політичні противники і ті, які були визнані «неарійцями», звільнялися з посад у державних установах. В університетах це торкнулося не лише викладачів права та інших викладачів, а й помічників, лаборантів і секретарів. Нюрнберзький Закон, прийнятий восени 1935 року, погіршив ситуацію.

Більшість звільнених математиків намагалися почати нове життя у вигнанні. Деяким вдалося побудувати нову кар’єру за кордоном, інші були менш успішними. Річард Курант, звільнений з університету Геттінгена в 1933 році, вирішив покинути країну В тому ж році у Нью-Йорку він отримав завдання організувати математичний факультет Вищої школи мистецтв і наук Нью-Йоркського університету. У 1946 році цей факультет був перейменований в Інститут математики і механіки, ставши одним із провідних світових центрів з прикладної математики та математичного аналізу. Разом з іншим емігрантом Германом Вейлем і американським математиком Освальдом Вебленом, Курант став одним із головних організаторів щодо прагнення допомогти переслідуваним німецьким математикам, які б хотіли емігрувати до США.

http://gj-math.uni-frankfurt.de/index.php?id=27

Український Вільний Університет (УВУ)

Діаспорний навчальний заклад. Український Вільний Університет був створений у Відні 1921 року в екзилі (вигнанні) для розвитку вільної української науки та вищої школи поза впливом негативного (комуністичного) режиму в Україні. УВУ виник за ініціативою Товариства українських журналістів та письменників, Українського соціологічного інституту та Товариства прихильників освіти у Відні разом із Львівським (Таємним) українським університетом. Датою заснування УВУ вважається день інавґурації — 17 січня 1921 року. Початкового складу професорської колегії (12 професорів і 3 доценти), числа студентів (90) виявилися недостатньо, оскільки головним центром Української еміграції був не Відень, а Прага й Чехія із залишками інтернованого там вояцтва Української галицької армії. Керівництво УВУ бажало охопити цих потенційних студентів та віднайти додаткову фінансову базу, якої у Відні не було. Це питання вирішив продекан правничого факультету В. Старосольський через свої зв’язки з Я. Нечасом — довіреною особою президента Чехо-Словацької Республіки Т.Ґ. Масарика, який прихильно ставився до слов’янських наук та установ у новій державі. Після офіційних переговорів О. Колесси і С. Дністрянського з прем’єром Чехо-Словаччини Я. Черним УВУ було перенесено до Праги, він отримав фінансове забезпечення від Чехо-Словацького уряду та можливість використовувати для навчального процесу аудиторії й кабінети надзвичайно престижного Карлового університету, численні стипендії для студентів. Рішенням міністерств закордонних справ і освіти від 16 та 30 вересня 1921 року УВУ у Празі отримав офіційне визнання, йому було надано статус структури Карлового університету у складі двох факультетів: філософського та правничого.

Як перша вища школа в Празі УВУ став на той час центром українського наукового життя в Чехо-Словацькій Республіці. Згодом поряд із ним сформувались інші виші, студії, інститути, наукові товариства.

Наприкінці празького періоду в УВУ працювало 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори. За період з 1921 до 1941 року було видано 37 докторських дипломів на філософському та 95 на правничому факультеті.

Празький період діяльності УВУ закінчився разом з окупацією Праги Радянською Армією в травні 1945 року. Залишатися далі в Празі зі зрозумілих причин стало небезпечно, адже комуністична пропаганда розцінювала УВУ не інакше, як лігво український буржуазний націоналізм. В очах радянського тоталітарного режиму це був чи не найбільший злочин. З ініціативи В. Щербаківського, до якого приєдналася група українських дослідників з Українського наукового інституту з Берліна під керівництвом директора І. Мірчука, УВУ було відновлено в Мюнхені. Більшість професорів і студентів змушена була податися на Захід, у Баварію. У Мюнхені розпочинається третій етап існування УВУ, який триває донині.

Декретом баварського міністерства освіти від 16 вересня 1950 року УВУ було визнано приватним університетом з академічними правами.

Послаблення аудиторного навчання УВУ намагався компенсувати розбудовою Інституту заочного навчання та зміцненням видавничої діяльності, налагодженням співпраці з розпорошеною професурою, яка осіла в США, Канаді, Франції.

Аудиторні заняття було відновлено з 1965 року (курси українознавства літні й зимові, педагогічні, мовні). Було оновлено й збільшено професорську колегію (з 56 членів 1965 до 84 1981 року). З 1981 року при УВУ діє Інститут досліджень національних проблем під керівництвом З. Соколюка.

Завдяки своїй науковій та культурно-мистецькій діяльності і міжнародним зв’язкам УВУ став головним осередком інтелектуального життя української еміграції в Німеччині і Західній Європі. Крім Дослідного інституту німецько-українських відносин, у рамках УВУ діє ще й Інститут ринкової економіки, до роботи в якому залучені й деякі перейняті інтересом до України депутати Бундестагу. Додаймо до всього цього й те, що УВУ здійснює немало функцій українського інформаційно-культурного центру.

Джерело: Іван Лопушинський. Український Вільний Університет (УВУ) як провідний діаспорний навчальний заклад світу | Просвіта Херсонщини