Питання присвоєння університету імені Василя Стуса — стратегічне і відповідальне. В залі присутні люди, які представляють всю університетську родину, люди, яких обрали структурні підрозділи, а значить довіряють їм долю нашої Альма Матер. Від нашого колегіального рішення сьогодні залежить майбутнє не одного покоління наукових династій та співробітників, випускників та абітурієнтів. Війна примусила нас переосмислити значну кількість речей. І серед них — питання самоідентифікації — хто ми є і чого ми прагнемо?

Моя відповідь однозначна — ми — український виш без клонів та половинок, ми — колектив, який шляхом громадянського подвигу довів не тільки патріотичну позицію, а й вміння відродити на Подільській землі дух українського Донбасу та за два роки стати кращим університетом Центральної України з міжнародним визнанням.

Чого ми прагнемо? Репутації надійного партнера на українському та світовому рівні, осередку європейської якості освіти, наукового центру з потужними інвестиціями та унікальним духом.

Стусівський університет — це висота, до якої ми разом маємо дотягнутись. Нічого не має неможливого, коли є ті, хто вірить у спільну Перемогу. Я в неї вірю і вдячний щиро тим, хто своїми справами та підтримкою веде університет шляхом перемог і досягнень.

Мені вкотре хотілося б нагадати вам, що ініціатива присвоєння ДонНУ імені Василя Стуса — не нова. Вона виникла задовго до окупації Донбасу та дуже символічного переїзду нашого вишу на Малу Батьківщину його славетного випускника — Василя Стуса.

У 2008-2009 навчальному році тодішня студентка третього курсу спеціальності «Журналістика» Олена Федоренко, представники «Громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам’яті» та ГО «Поштовх» підготували звернення від колишніх і дійсних студентів. Вони ініціювали надання Донецькому національному університету імені Василя Стуса.

Почався процес збору підписів серед студентів і викладачів університету. Проте вже дуже скоро ця ініціатива опинилася в центрі протиріч між місцевою владою та офіційним Києвом. У цьому контексті на адресу ініціативної групи почали лунати звинувачення в політизованості цієї ініціативи. Вона сприймалася як спроба нав’язати колективу університету позицію певних політичних сил. Під час акції «За національний», що була проведена противниками перейменування, всім охочим роздавали жовто-блакитні стрічки. Така маніпуляція змусила багатьох засумніватися в українськості та щирості ініціаторів присвоєння імені Стуса нашому вишу.

Як наслідок, 19 лютого 2009 р. конференція трудового колективу ДонНУ підтвердила рішення Вченої ради не змінювати назву Донецького національного університету.

Минуло більше семи років, і ми знову повернулися до питання про надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету.

6 січня 2016 року — у День народження Героя України я отримав листа від нашого випускника і журналіста Олексія Мацуки. Олексій звернувся до колективу Університету з пропозицією наново розглянути питання присвоєння вишу імені Василя Семеновича Стуса.

Наказом № 56/05 від 5 лютого 2016 р. була створена робоча група,яка почала вивчення цього питання в рамках громадської ініціативи випускників вишу та пропозицій у колективі.

Протягом лютого — березня робочою групою з’ясовувались правові підстави та бюджет перейменування вишу, досвід інших вишів та історія питання, збирались думки колективу та ґрунтовно вивчалась постать Героя України Василя Стуса.

З метою врахування громадської думки щодо ініціативи та на виконання вимог чинного законодавства, з 21 березня по 23 травня 2016 року проходило громадське обговорення цього питання.

Я хотів би зауважити, що на відміну від 2008-2009 рр., цього разу ми дійсно провели низку заходів у рамках громадського обговорення. Усі могли висловити свою думку — і члени колективу, і громада, і експерти, і випускники.

1) Упродовж квітня — травня 2016 року представники ДонНУ, Вінницької міської ради, громадські діячі взяли участь у теледебатах на вінницьких телеканалах: «ВІТА» і «ВІНТЕРА», та на каналах м. Краматорськ «Громадське Телебачення Донбасу» і «ДоТеБе». Я хотів би подякувати усім колегам та студентам, які брали участь у цих заходах і заданий тоді професійний комплексний підхід до вивчення зазначеної ініціативи.

2) 19 квітня і 22 квітня студенти і викладачи ДонНУ мали нагоду зустрітися з громадськими діячами. Зокрема, відбулася відкрита лекція Володимира Федоровича Шовкошитного — політичного і громадського діяча. Володимир Федорович розповідав про своє бачення життя та творчості Василя Стуса, про Стуса-науковця і громадського активіста. Лекція визнаного стусознавця, кандидата філологічних наук, доцента Євгена Олеговича Солов’я «Василь Стус: Поет, дивак і єретик» відкрила низку невідомих раніше для широкого загалу фактів біографії В. Стуса. Ці зустрічі відкрили всім присутнім його образ як людини та особистості: сина, батька, чоловіка, друга.

3) Серія круглих столів відбувалася у трьох корпусах Донецького національного університету 26, 27 і 28 квітня 2016 р. «І в смерті обернувся до життя...». У роботі трьох круглих столів взяли участь понад 100 осіб, які представляли всі факультети та структурні підрозділи університету. Крім того, до обговорень долучились представники вінницької та донецької громад, яким ми щиро вдячні за небайдужість до долі Університету. Щиро дякую модераторам цих круглих столів, які взяли на себе відповідальну місію.

5) На останок, 19 травня 2016 року — у Бібліотеці імені Тімірязєва відбулася конференція на тему: «Народе мій, до тебе я ще верну...». У роботі конференції взяли участь понад 60 осіб. Це не лише викладачі та студенти Донецького національного університету, але й вінницька громада — представники Вінницької обласної державної адміністрації, викладачі вінницьких вишів, поети, журналісти, члени громадських організацій, а також випускники університету та колишні співробітники. Я щиро вдячний усім, хто долучився до обговорення життєвого шляху Василя Стуса, його творчості, нереалізованих задумів, закатованої, проте незламаної волі та жаги життя.

Вчасно підготовлений та оприлюднений на офіційних ресурсах Звіт щодо підсумків громадського обговорення зазначає, що існує три основні точки зору щодо надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету та аргументи, які лунали під час дискусій.

Дозвольте озвучити їх:

Перша пропозиція — Залишити назву без змін, адже:

• надання імені змінить назву університету, а це потенційно може вплинути на його наукові рейтинги та позиції пізнаванності вишу в науковому та освітянському середовищі;
• зміна назви спричинить втрату самоідентифікації;
• у часи, коли Університет перебуває у скрутному становищі, фінансові витрати на перейменування є неприйнятними.

Друга пропозиція — Відкласти вирішення питання з наданням імені до часу повернення у звільнений Донецьк. Без аргументів.

І остання позиція, що виявилася найбільш популярною, — надати ім’я Василя Стуса Донецькому національному університету. На користь цієї позиції учасники громадських обговорень висунули такі аргументи:

• це відповідає традиції надання імен видатних фізичних осіб провідним українським університетам (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка);
• всесвітньо відомий поет і дисидент Василь Стус був випускником історико-філологічного факультету колишнього Сталінського педінституту. За своє коротке життя він став символом незламного українського духу, своїм жертовним служінням Батьківщині вніс неоціненний вклад у розбудову Української держави, сприяв культурному відродженню нації. І ми маємо пишатися, що цей Герой України став фахівцем високого рівня завдяки освіті, отриманій у нашому навчальному закладі;
• в історичній долі Василя Стуса та ДонНУ багато спільних рис, зокрема, йдеться про виклик залишитися вірним собі і відстоювати свідомо обрану позицію у складних умовах; а також про особливості життєвого шляху Василя Стуса, родина якого походить з Вінниччини, але життя та діяльність тісно пов’язані з Донеччиною — наче віддзеркалення того зв’язку між Донбасом і Поділлям, яке нині обстоює у своїй діяльності наш Університет;
• ім’я Василя Стуса в назві університету сприятиме утвердженню навчального закладу в освітньому просторі України і світу, розмежуванню переміщеного університету і псевдоуніверситету в Донецьку.

На користь підтримки ініціативи присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету можна привести ще багато аргументів. Та чи потрібні вони в цій аудиторії, де, я сподіваюсь, майже кожен у глибині своєї душі відчуває правильність, нагальність, потребу вишу у тому, щоб гідно носити ім’я сина України Василя Семеновича Стуса?

Проведений робочою групою та всім нашим колективом обсяг роботи, очікування громадськості, випускників та всіх несторонніх нам людей, дозволяють мені бути впевненим у виборі колективу на користь присвоєння імені Стуса нашому Університету. Я вірю в правильність цього рішення і вірю у людей, які кожного дня вже два роки поспіль здійснюють подвиг в ім’я України та свободи. Подвиг, який здійснили наші випускники, що віддали свої життя тоді і зараз — аби ми жили і працювали.

Шановні колеги, я прошу вас бути свідомими та здійснити ще одну достойну справу на користь процвітання Донецького національного університету!